13 жовтня о 17.00 запрошуємо на відкриття виставки живопису “Веніамін Кушнір: ДЖЕРЕЛА”, створеної до 90-річного ювілею митця.

Життя художника і є його творчість. Творчий шлях і життя Веніаміна Кушніра – це частина історії України, з її голодоморами, війнами й репресіями.

Веніамін Володимирович Кушнір [1926–1992] народився 7 січня 1926 року у селі Купин на Хмельниччині. Дитинство та юність минали на Поділлі. Мальовнича природа, історія, звичаї рідного краю викликали у юнака непереборне бажання малювати. Він вступає до Львівського інституту декоративного та прикладного мистецтва (1948-1953). Професійну освіту здобуває у майстернях Р.Сельського, І.Гуторова, Й.Бокшая.

Важкі й щасливі роки минали у наполегливій праці, у пошуках власного пластичного стилю. Він пожадливо вбирає в себе надбання української і світової культури у галузі малярства, музики, літератури. Друзі поважають Веніаміна за талант, за веселий, життєрадісний, добрий характер. Саме у студентські роки в його життя увійшли Карпати, і відтоді творчість В. Кушніра нероздільно пов’язана з цим краєм, з його гордими людьми.

Дипломну роботу “Заклик Богдана Хмельницького до повстання” він захистив на відмінно, але місця для творчої праці у Львові не знайшлося. Його запрошують до Дніпропетровська, де Веніамін Володимирович два роки викладає в художньому училищі. У 1954 році стає членом Спілки художників, а з 1956 живе й працює у Києві. Тут він одразу потрапляє у коло однодумців, тут він створює свої широкомасштабні полотна.

На початку 60-х років яскравий талант художника був помічений. Полотна “Лісоруби”, “Плотогони”, “Червоні маки” експонувались на виставках, репродукувались у журналах та листівках. Було в цих творах щось піднесене, романтичне, людяне, що полонило глядача і примушувало владу поблажливо ставитись до недвозначної громадської позиції талановитого художника. А полотно “Трембіта” відверто закликало до боротьби, до відродження національної свідомості українців.

Веніамін був одним з тих, хто започаткував рух шістдесятників, одним з засновників та керівників Клубу творчої молоді “Сучасник”, де очолював секцію художників. У той же час працює над полотнами “Дума про Довбуша”, “Кобза”, “Аркан”, “Рапсоди”. Митець часто звертається до животворного образу Матері й Дитини. Інколи здається, що герої його полотен вийшли з української думи чи пісні – і це не випадково, адже музика надихала його і часто звучала в майстерні під час роботи.

Коли хвиля репресій 1965-1970 років заглушила мистецьке життя в Україні, художник усамітнився і продовжував вперто працювати. “Прометей”, “Апостол Правди”, “Леся Українка” і найтрагічніше полотно “Скерцо” – ось далеко не повний перелік творів того періоду.

Трагічні мотиви останніх робіт “Прощальна мелодія”, “Автопортрет за свічкою” та незакінчений “Григорій Сковорода” викликані передчуттям власної долі й гіркими роздумами про місце Людини у суспільстві.

Філософське осмислення внутрішнього світу людини художник втілив у численних портретах. Його пейзажі й натюрморти привертають увагу вишуканістю форми, технічною досконалістю, романтичним світобаченням краси рідної землі. Митець високої професійної культури, Веніамін Кушнір не мислив себе без щоденної праці. Кожна його картина – результат багаторічної наполегливої роботи й духовного злету Митця. Не зважаючи на те, що жити і творити йому довелося у трагічний час, коли все штовхало до кон’юктури і фальшу, він ніколи не зрадив своїм ідеалам.

Виставка в Музеї Івана Гончара до 90-річного ювілею Веніаміна Кушніра висвітлює джерела його творчості – народне життя та українську історію. Він жив Україною, і вона живе у його творах.