Найстарішим Святим письмом, переписаним на території України та збереженим до наших днів, вважається Пересопницьке Євангеліє. З’явилося воно в середині ХVІ століття, й нині на ньому присягають новообрані президенти. Проте найдревнішим українським Євангелієм усе ж таки є не Пересопницьке, а Нобельське. Це сенсаційне відкриття ще два роки тому здійснила вчителька-краєзнавець із села Мутвиця, що в Зарічненському районі.
Колишні рушники із жінкою
Валентина Тумаш працює в Мутвицькій загальноосвітній школі. За фахом – учитель російської мови та літератури, проте найбільшим своїм захопленням вважає краєзнавство, зокрема пошукову роботу. Давно вже стала, як сама каже, одержима цим. Улітку замість відпочинку Валентина Миколаївна їде в обласний архів і часом по два тижні безвилазно копирсається у старих паперах, відшукуючи унікальні документи про свою малу батьківщину й Полісся. Вона ще й завідує районним музеєм вишивки і ткацтва, який організувала й утримує на професійному рівні тут-таки, в Мутвиці. Найціннішими експонатами в ньому вважає вишиті рушники із зображенням жінки з піднятими руками – поліської берегині.
– Коли я тільки-но починала музейну справу, – розповідає про них Валентина Миколаївна, – то їздила в Рівне до професора Шевчука. А він сказав: «Якщо знайдете рушник з поліською берегинею, то можете робити музей, а ні – то нуль ціна йому буде». Повернулася додому, питаю у своєї матері, чи не траплявся їй коли-небудь такий. «Чому ж ні? Колись вони були чи не в кожної господині, – відповідає. – Та й досі такий висить у нашій старій хаті». Пішли туди, а він і справді висить собі на стіні. Для музею відремонтували силами школи приміщення колишнього дитячого садка. Тепер наш музей відомий далеко за межами району, із закордону навіть приїжджають науковці та любителі автентичних народних промислів.
Прокляття над Нобельською Біблією
– Як Вам вдалося розшукати ту унікальну стародавню поліську Біблію?
– Улітку 2014 року мені до рук потрапила книжка Петра Гільтебрандта «Рукописное отделение Виленской публичной библиотеки», видане в Росії ще в середині ХІХ століття. У ній і вичитала розповідь про рукописне Четвероєвангеліє, написане 1520 року в селі Нобель Зарічненського району. Це мене дуже зацікавило: виходило, що Нобельське Євангеліє ще давніше за Пересопницьке. Але чи є воно і досі у Вільнюсі, адже від часу опису його Гільтебрандтом минуло майже півтораста років? Поділилася своїм відкриттям з місцевим священиком. Той порадив написати запит у бібліотеку Академії наук Литви. Так і зробили. А незабаром і відповідь отримали, і не лише з підтвердженням, що Нобельське Євангеліє у них зберігається і досі, а й з кількома його фотознімками.
– Чому саме в Нобелі воно переписувалось, як гадаєте? І як потрапило до Вільнюса?
– Теперішнє невеличке село Нобель у середні віки було містом. Є припущення, що на початку другого тисячоріччя воно стало одним з вагомих центрів християнства. Навіть ще в XVІ столітті в ньому діяли п’ять церков і чоловічий монастир. Як Євангеліє опинилося в Литві, можна лише здогадуватися. 1856 року граф Тишкевич заснував у Вільнюсі Музей давнини, а колишній попечитель Віленського навчального округу Корнілов ревно зайнявся пошуками раритетів. Відрядив у Західний край досвідчених осіб, яким доручив збирати рукописні книги, що мали цінність. Таким чином, очевидно, і потрапило їм до рук Нобельське чотирикнижжя.
– Яким бачите майбутнє цієї визначної пам’ятки минувшини?
– Торік громадськість Зарічненщини відзначила 495-річчя написання Нобельського Євангелія. У недалекому 2020-му настане півтисячорічний ювілей. Вірю, що знайдуться небайдужі люди, які допоможуть повернути святиню на батьківщину. Можливо, тим самим знімуть прокляття, накладене в ХVІ столітті, якщо Євангеліє вивезуть з храму, для якого воно було переписане. Можливо, через це церкви в Нобелі знищувалися й відбудовувалися десятки разів: їх спалювали татари, 1875 року один храм згорів від блискавки, 1914-го – від снаряда, 1977-го – від підпалу. Був якийсь Божий знак і в 1993-му, коли відкривали в селі нинішню церкву: в найурочистіший момент літургії обірвалося панікадило. Тоді цей прикрий випадок не затьмарив свята, та все ж викликає різні роздуми.
Микола Шмигін, visnyk.lutsk.ua