Понад двохсот людей прийшли 17 вересня до Музею Івана Гончара на «Свіччене весілля». Саме так називалося давнє вогняне дійство, яке до XVII століття 14 вересня проводили на Контрактовій площі у Києві.
Цього дня на Подолі збиралися цехові майстри різних напрямків ремесел. Кожен цех демонстрував своє професійне вміння під звуки обрядових пісень та власних традиційних гімнів. Водночас там відбувався великий ярмарок.
«Весілля свічки» проводили зазвичай під вечір зі смолоскипами, запаленими свічками і вогнищем. Це було театралізоване дійство, під час якого ніби «одружували свічку»: грали або зі справжньою прикрашеною свічкою або залучали дівчат та хлопців, яких переодягали у наречену-свічку, дружок та бояр. Забава тривала цілу.
Олена Степанченко, співорганізатор дійства, працівник НЦНК «Музей Івана Гончара»:
– На подвір’ї музею ми хотіли показати це саме дійство, але на прикладі гуртів, колективів. Ми представляли сім гуртів, зокрема музичні «Рожаниця», «Царина», «Вольниця», «Михайлове чудо», ремісничий гурт «Кобзарський цех» тощо.
Обряд «Весілля свічки» був більше поширений на Центральній Україні, а саме на Київщині. Й пов’язаний з історичним фактом XV століття, коли литовські князі, що володіли тоді Києвом, двома грамотами, начебто з протипожежних міркувань, заборонили городянам і ремісникам у власних будинках вечорами засвічувати світло. Невиконання цього наказу загрожувало великими штрафами. Понад півтора десятиліття боролися кияни за своє елементарне людське право, бо розуміли, що литовські князі прагнуть не лише розжитися на штрафах, але й придушити бажання вільного життя.
14 вересня відзначали й інше свято – Новий рік. А у молоді в цей день була остання гулянка надворі – завершувалася так звана “вулиця”: холодало і треба було на вечорниці вже винаймати хату.
Олена Степанченко, співорганізатор дійства, працівник НЦНК «Музей Івана Гончара»:
– В цей період якраз і вступали у громади, щоб потім ходити на вечорниці. На подвір’ї Музею ми якраз і намагалися продемонструвати, як відбувався вступ у дівочі та хлоп’ячі гурти. Окремо для хлопців були ніби ініціації, зокрема всадження на коня, для дівчат ми організували конкурси, наприклад, хто швидше наліпить вареників, чи пояснить, що таке ночви?
На музейній забаві діти та дорослі мали змогу також повчитися творити руками у народних майстрів, у кухарів поласувати традиційним кулішем та повеселитися під запальні мелодії народних музик, а на десерт — пригоститися кавою від Ніни Матвієнко, під час перегляду відео з весіль різних регіонів України.
Текст Катерини Качур
Світлини Богдана Пошивайла
