Перед Іваном Купайлом цілий тиждень дівчата співають купайлівських пісень: чи вдень на роботі, чи увечері на вулиці. А в день самого Купайла і дівчата і всі святкують, нічого не роблять, хіба дехто сіно переверне на покосах. А найбільше одпочивають, сплять.

Після полудня чоловіки і жінки збираються по вигонах, садках, подвір’ях і ведуть усякі розмови. Примічають, як піде на Купайла дощ, то цього року не буде врожаю на горіхи, будуть самі мокляки, як мак буде червоний, на той рік буде врожай на хліб. Говорять і за папороть, що вона цвіте вночі на Йвана Купайла, хто зірве квіточку з папороті, той знатиме все, геть і де гроші під землею закопано.

А дівчата од полудня, і великі, і малі, рвуть собі квіти та вишні на вінки, – такі, щоб з довгими хвостиками. Потім збираються по скільки дівчат і плетуть вінки. Здорові дівчата плетуть самі, кожна сама для себе. Дівчаткам маленьким плетуть старші сестри або матері. Купайлівські вінки плетуть у нас з таких квітів: барвінок, маруна, нагідки, пастушці, ласкавець, сокирки, дзінзівер, рута, м’ята. Та не тільки з цих квіток. От у Звенигородці беруть до вінка найбільше синьовід, сокирки, полуцвітки, зірки, барвінок, а окрім того маруну, гвоздички, бурачки тощо. В недалекій од Звенигородки Скальоватці (як пише Тод. Козій, 1928) найбільше вплітають до вінка барвінок, зозульчині черевички, чебчик, навіть деревій, – щоб пахнуло. А ще вінки плетуть дівчата з рути, полуцвітків, гаргонії, зірок, соняшника, шовкової трави, пижми, мняти, любистку. Вінки плетуть і на купайлицю, і на огірки. А кропиву вплітали для того, щоб хлопці жартуючи не здіймали вінки з голови. Ще плетуть вінки з вишень, геть із самих вишень. Крім цих вінків, плетуть ще й маленькі віночки, бо їх потім пускати на воду. Потім сучать свічки з воску, а іноді з густої соломи.

Після цього дівчата просять хлопців, щоб їм вирубали купайлицю, часом дівчата рубають і самі. Купайлицю роблять найбільше з дерева вишневого. Обирають гарненьке кругленьке деревце, щоб на йому було рясно вишень, потім з дошки роблять підставку навхрест, щоб купайлиця міцно стояла та ще й, щоб плавала, як пустять на воду. Десь на вигоні, на вулиці або на кутку обирають місце, вистругують землю, ставлять купайлицю. Землю висипають жовтим піском і стелять запашними квітками. Тоді квітчають купайлицю різними квітками, ліплять на неї свічки і вішають маленькі віночки з свічками. Самі вдягаються по святковому, накладають на голову вінки.

Купайлиця буває не одна на ціле село, на тім кутку – своя, на тім – знов своя. У той час, коли дівки прибираються до Купайла, для маленьких дітей матері ставлять купайлиці в садках, подвір’ях, помагають уквітчувати і навіть навчають як співати. А геть маленьких діточок – то заквічають і держать на руках у віночках.

Ну от доки буде вечір, малі дівчатка сидять навколо своєї купайлиці або ходять навкруги і співають, а великі дівки – ще ні. Жінки та всякі сусіди сходяться слухати пісень. Як починає смеркати, дівчатка ламають купайлицю беруть по гілочці і біжать кожна на своєї грядки і на огірках та кавунах розривають і розкидають по всій грядці, щоб рясні були огірки. Тоді поспішають до дівок дивитися, як ті справляють це свято. Туди сходяться жінки, чоловіки. Старі й малі сідають з одного боку купайлиці, а на другому – парубки та хлопці.

Дівки, посвітивши свічки, сідають навколо купайлиці і співають. Найпершу пісню співають: «Ой місяченьку, наш братіку!», а після співають таку з купальських пісень, яку швидше пригадають.

Окрім цих пісень тоді співають (коли хочуть) іще й пісень попросту «петрівчаних» – з тих, котрі голос мають такий, як купальські.

Дівчатка потихеньку од хлопців змовляються, після якої пісні брати купайлицю і нести до води. Хлопці підмовляють знайомих дівчат, щоб сказали, після котрої пісні. Дівчата одспівують те, що змовилися та й беруть купайлицю. Якщо ж довідаються хлопці, то вони беруть і несуть до ставка чи річки. За ними йдуть усі, хто там був.

Як прийдуть до ставка, то на самий перед викупають купайлицю. Стануть у воді, поставлять купайлицю і хлюпають водою так, щоб свічок не погасити.

Тоді виносять купайлицю на траву і ставлять. А тим часом хлопці запалять багаття з кулів і стрибають через вогонь. А дівчата стають з двох боків того багаття і весело співають, аж поки всі хлопці перестрибають по разів два, три.

Настрибавшись через багаття, хлопці й дівчата беруть з купайлиці віночки зі свічечками, кожен свого, і разом пускають на воду.

Найбільше бува так, що хлопці й дівчата беруть віночки, заходять у воду помаленьку, щоб не скаламутити, і пускають. А самі виходять на берег і, жартуючи, дивляться, куди віночок попливе. Куди пливе – в той край вийде дівчина заміж – у той бік, куди поплив її вінок. Іноді дівчини віночок спливеться докупи з хлопцевим – та пара одружиться.

В котрому селі купайлицю на воду не пускають, то поспівавши, її ламають і всі беруть по гілочці, несуть до хати і кладуть під подушку. І хто присниться, з тим одружиться. А старі, коли теж здобудуть таку гілочку, то загнітять нею хліб. Такий хліб дають коровам, як ідуть доїть, щоб корова гарно стояла.

Та ще на другий день після Купайла рано жінки йдуть на воду, щоб піймати вінка-якого, – з тих, що в ночі молоді пустили на воду. Такий вінок – то добре од усього.

На Йвана Купайла багато говорять за папороть, як вона вночі цвіте і що в ній за сила.

Із записів, впорядкованих Агатангелом Кримським (1930 р.)

НЦНК “Музей Івана Гончара”