“Цього разу треба питати не в “зірки”, що вона відчуває, одягнувшись в автентичний костюм, а у всіх присутніх, які її розглядають”, – пожартувала працівниця Музею Івана Гончара Мирослава Вертюк про вбраного в автентику Олеся Саніна, який позував на камеру, сидячи у фотостудії на давній скрині з фондів музею. Українського кінорежисера й так всі знають не тільки по фільмах, а й за харизматичний вигляд. А коли до всього накинути ще й кожуха, то постає образ вже не лірника (як планувалося спочатку), а справжнього панича.

“Це багатський одяг, а кобзарювали в більшості подорожні або старці, тому одяг мав бути достатньо ефективним, щоб захистити від дощу, від снігу. Кожух важкуватий для цього. У них були не такі модні шаровари, штани були подвійні-потрійні, зшиті декілька разів, бо якщо в грязюку впасти, то щоб не замерзти і не захворіти”, – розповідає про подорожніх кобзарів та лірників Олесь Санін, що завершує роботу над фільмом “Поводир”. Нова стрічка розповідає про долю кобзарів у радянський час; для неї режисер спеціального досліджував тему одягу подорожніх сліпців. – А в такому одязі панство фотографувалося, яке хотіло бути схожим на народ. Ми ж сьогодні у великій мірі також панство. Ми не сіємо, не жнемо. Ми сидимо в інтернеті, кіно робимо, книжки малюємо – це завдання інтеліґенції, яка також може років сто тому вдягала подібний одяг…”.

Олесю Саніну носити автентичний костюм доводилося часто, тим паче, що в студентські часи вишита українська сорочка та свита взагалі були його повсякденним одягом. За що, як розповідає режисер, не раз був на межі виключення з навчального закладу. Вдома він і досі зберігає до сотні автентичних сорочок, які ще студентом назбирав в експедиціях по селах. А також, буває, відшиває у майстрів нове вбрання за давніми зразками:

“У мене є сорочки, які дуже дорогі, навіть в порівнянні з одягом страшно модних європейських брендів. Але я бачив навіть поле, де росла та конопля, з якої робили ту сорочку. У мене є декілька таких сорочок, які досить коштовні по енергозатратах. Але мені було це дуже цікаво і мав можливість витрачати на це свої гонорари”.

Окрім сфери кіно, Олесь Санін грає на бандурі, торбані, колісній лірі, і продовжує волинську лірницьку традицію. Деякий час він виготовляв музичні інструменти, успадкувавши ремесло від діда. Під псевдонімом Олесь Смик входить до Київського кобзарського цеху. Тож образ лірника для цієї фотосесії для кінорежисера був обраний не випадково.

Нагадаємо, фотосесія з відомими особистостями, вбраними в українські традиційні строї, відбувається в рамках фотопроекту Музею Івана Гончара до 20-ліття його заснування. По завершенні роботи будуть надруковані постери для вуличної реклами та настінний календар на 2014 рік.

Катерина Качур, НЦНК “Музей Івана Гончара”