Так впевнено можна сказати про художника з села Дударків, що на Київщині, Івана Приходька. Дивлячись на цього чоловіка, ніколи не скажеш, що він вже розміняв сьомий десяток. Такий же жвавий та до всього охочий, як і в свої сорок з лишком 1985 року, коли про нього за ініціативи та сценарієм мистецтвознавця Григорія Мєстєчкіна, було знято фільм «Вернісаж Івана Приходька». Стрічку нещодавно, а саме 8 вересня, показували в Музеї Івана Гончара під час відкриття чергової виставки майстра.

У залах Музею художник представив свої як давні так і нові роботи, аж понад сім десятків. Усі по-дитячому наївні, яскраві, сюжетно багаті та в дечому міфічно-фантастичні. Не дарма, своїми вчителями Іван Приходько називає Марію Приймаченко та Ганну Собачку-Шостак, з творчістю яких вперше познайомився ще замолоду в Музеї українського народного декоративного мистецтва у Києві. Та робіт наставниць не копіює, виробив свій стиль й манеру декоративного розпису. Українська народна тематика, природа та образно-символічне їх переосмислення стають візуальним стержнем усіх картин майстра. А фахівці твердять, що картини Приходька кожного дорослого взмозі повернути у дитинство.

Олександр Босий, завідувач відділу народного мистецтва Національного музею архітектури та побуту України:

— Іван Приходько допоможе нам повернути дитинне бачення світу. Ми дивимося на картину, а там раптом із голови коня проростають квіти, і взагалі кінь дивиться якимсь людським оком і здається, що це вже не кінь, а цілий космос, як курочка ряба, про яку кажуть, що це зоряне небо в крапочку.
диво

Звертається митець і до теми Трипілля. Щоправда цікавитися ним почав лиш з півроку тому, за цей час намалював з десяток тематичних картин. Джерелами інформації стали насамперед різні видання, планує поїхати і в музей Трипілля, що знаходиться в однойменному селі на Київщині.

Іван Приходько, художник, майстер-різьбяр:

— Я вивчаю зараз Трипілля. Читаю про це багато: що воно таке, що то за посуд, що за малюнки. У зображених лініях я знаходжу сонце, землю, колоски – і все у таких ритмах, що аж за душу шкребе. А жінки які красиві були, які статичні. Колись люди були ближчими до природи, не гули у них над головами, як-то кажуть, оті машини, мобілки.

У природі розчинився і сам майстер. Хто б не побував у його господі каже, що ніби потрапляєш у живий музей народної архітектури та побуту. Митець свідомо мешкає у понад столітній хаті, на  сволоку якої вирізьблена дата «29 апреля 1903 р.». Окрім печі, гріється котами, яких у майстра далеко не кілька. А в хліві мекають кози, кудкудачуть курі та піє півень. Оце і все господарство.

Тамара Гончаренко, старший науковий співробітник Запорізького художнього музею:

— Це унікальний майстер, який творить щире українське мистецтво, бо живе традиційним українським життям. У нього в хаті навіть немає звичайного віника, який є у кожному цивілізованому будинку, бо робить собі віника з очерету. Дуже життєлюбна людина. Створюючи картину, Приходько виносить її в город і здалеку дивиться, як вливається його картина у простір чи гармоніює з довколишнім світом.

Коли я вперше 2005 року приїхала до Івана Приходька, у нього в хаті на стіні протягом 15 років висіла невеликого розміру картина «Козака Мамая», але художник створив на стільки сильний образ цього козака, що я надзвичайно рада, що для нашої колекції ми змогли придбати цю картину та ще й за таку символічну ціну, всього 60 гривень. Та ж цій роботі просто ціни немає, вона стала візитівкою нашого музею.

Люди постійно приїжджають до Івана Приходька, його мистецтво розлітається по всьому світу і він навіть не фотографує цих речей. І буває так, що зустрічаючись зі своїми власними творами через 10-15 років Іван навіть забуває, що таке робив, дивується, новими очима дивиться на свої старі роботи.
Приходько

Майстер й сам визнає, що свої твори по штучно не рахує. Їх часто закуповують музеї та галереї. Його ж справа творити, а все інше математика.

Іван Приходько, художник, майстер-різьбяр:

— В цьому році написав картин може з сорок, а то й більше. Але так захоплююся, що їх навіть не рахую, інколи забуваю підписати. То вже знайшов чоловіка, який веде всю мою картотеку.

«Говорити про мистецтво майстра термінами мистецтвознавства і етнології – це фальсифікат. У цьому є штучність, треба слухати самого майстра», — сказав під час відкриття виставки голова Київського осередку народних майстрів Ігор Пошивайло. Тож, хто ще не бачив картин Івана Приходька, може це зробити до 26 вересня в Музеї Івана Гончара (Київ, вул. Івана Мазепи, 29).

Текст Катерини Качур
Світлини Богдана Пошивайла та Катерини Качур

Біографічні дані художника

Івана Васильовича Приходька фахівці та шанувальники народного мистецтва справедливо вважають митцем від народу. Народився він 17 вересня 1939 року на Київщині, в селі Дударків.

З дитячих років Івана вабили вишивані рушники, різьблені та ковальські речі, розписані хати, всією душею відчував він природу. А поряд із казкою мрій – нелегка дитяча доля: загибель батька на війні, важка робота матері в колгоспі… Тож виховували Івана з братиком дідусь і бабуся. Перші малярські спроби майбутнього майстра були на комині чисто вибіленої печі: квіти, півники, сонечко… У дев’ять років хлопець власноруч виготовив бубна, з яким не розлучається і донині.

Не любив Іван монотонної шкільної науки. Прагнув свободи, простору, то й роботу пізніше знайшов до душі – пішов у поле, до коней, пас корів і придивлявся чутливою душею до краси матінки-природи. Та доля вела його новими незвіданими шляхами: 1958 року покликала на Урал служити в армії, а потім працювати на військовому заводі.

Саме там у свій вільний час Іван мандрував навколишніми селами, відвідував музеї – почав пробувати себе в малюванні та дереворізьбленні. Однак сум за Україною стає нестерпним, і після чотирнадцяти літ розлуки Іван повертається до рідного села. За порадою знайомих потрапляє до Музею українського народного декоративного мистецтва в Києві, де знайомиться із творчістю відомих майстрів народного розпису- Ганни Собачко-Шостак, Марії Примаченко, Катерини Білокур та ін., проникає у суть їхнього образного мислення і філософії творчості.

Згодом працював у мистецькому тандемі зі своєю тіткою – народною маляркою Галиною Каленченко. Його творчість помітив мистецтвознавець Григорій Мєстєчкін, котрий став його наставником, і за сценарієм якого пізніше був знятий документальний фільм «Вернісаж Івана Приходька» (1985 рік). Водночас із власною мистецькою творчістю, Іван Васильович викладає розпис дітям в школі, адже володіє неабияким хистом наставника-педагога.

Упродовж 1990-х – 2000-х років Іван Приходько (заслужений майстер народної творчості України, лауреат державних премій ім. Павла Чубинського, Катерини Білокур та Петра Верни, член Національної спілки майстрів народного мистецтва України), влаштовує до двох десятків персональних виставок. Кращим творам художника притаманна врівноваженість композиції, виваженість її окремих елементів ритмічність та багатоярусність зображень, узагальненість образів, їх метафоричність та символізм. Художня обдарованість І.В. Приходька проявляється і у виготовленні традиційної рухомої та звукової іграшки, декоративної скульптури малих форм і фігуративного посуду. Роботи І.В. Приходька завжди впізнаються, адже мистець яскраво виявляє власний стиль письма і своє самобутнє світобачення. Примітно, що у хаосі буття він віднаходить і зберігає у собі генетичну пам’ять століть, продовжує нести традиційні та втаємничені знання наших пращурів зводячи духовний міст із минулого у сьогодення.

Тетяна Пошивайло, мистецтвознавець