Цього разу жіночий склад київського музичного етно-хаос гурту “ДахаБраха” постав у істинно українському традиційному вигляді – замість весільних суконь та високих шапок з овечої вовни, дівчата одяглися в автентичні строї, обв’язавши голови білою тонкою лляною тканиною – намітками, або серпанками, як то колись робили заміжні жінки, і саме в регіонах, звідки й походять дівчата.

Власне, якби досі панувала мода тих часів, то “дахабрахівчанки” так би й ходили, бо кожна з них вже встигла завести сім’ю. Ірину Коваленко та Олену Цибульську вбрали у костюми Рівненщини, а Ніну Гаренецьку у стрій Чернігівщини. Не забули і про чоловічу половину гурту – Марка Галаневича, йому підібрали костюм з рідної Вінничини. Сама ж подія відбулася в рамках фото проекту, який Музей Івана Гончара поступово втілює до свого 20-літнього ювілею.

До всього іншого, накинули на музикантів ще й теплі свити з доморобного вовняного сукна, декоровані червоним шнуром.

Хоч і не звикати до подібного вбрання фольклористам з ДахиБрахи, однак, кажуть, повні костюми зі своїх регіонів приміряли вперше. Та й перебуваючи в експедиціях, подібних речей не зустрічали. До того ж, у свої села по фольклор та автентику так і не доїхали.

Ніна Гаренецька: “Коли була ще мала, то питала в селі, чи хтось тут співає, однак мені відповідали, що вже ніхто не співає, то і не намагалася там щось шукати. А потім серед знайомих знайшла, що хтось таки був в експедиції в моєму селі, я бачила відео зі старою-старою бабцею, що співала якісь частушки, на ютюб і там підписано, що Чернігівська область Щорський район село Великий Щимель, звідки й походжу”.

Не побувала у своєму селі з експедиційною метою й Олена Цибульська. Каже, пам’ятає, що в дитинстві співала разом з бабами, а от розпитати і записати пісні не вдалося. “Отак завжди, по інших селах поїздиш, а своє якось минаєш. Думала, що встигну, але тих бабок вже, мабуть, немає”, – каже Олена, шкодуючи.

За задумом, ДахуБраху відзняли також у їхніх впізнаваних костюмах. Що з того вийде, невдовзі побачимо. А тим часом, музиканти кажуть, вигадали такі костюми свідомо, бо не є фольклорним гуртом у чистому вигляді. Інтерпретуючи фольклор, вони також переосмислили автентичні костюми, створивши для сцени саме такі, які би повніше відображали оригінальний репертуар та сутність музикантів.

Тож невдовзі учасників “ДахиБрахи” можна буде зустріти разом з іншими відомими особистостями культури не тільки на постерах вулицями Києва, а й на одній зі сторінок настінного календаря на 2014 рік, який Музей Гончара випустить до свого 20-ліття.

Катерина Качур, НЦНК “Музей Івана Гончара”