З 7 березня до 7 квітня 2013 року в Музеї Івана Гончара триває виставка «До Великодня» – писанок, рушників, ікон з фондів НЦНК «Музей Івана Гончара».
У часі Великого Посту, перед найбільшим в році Святом – Великоднем, коли йде активна невидима душевна робота на різних рівнях, по-особливому сприймаються такі сакральні речі, як писанка, рушник та ікона. Напевно, в першу чергу, українські писанки дуже добре ілюструють прадавню міфологію, коли Світ постає з казкового Яйця-Райця. Народження Нового Світу – Бога в багатьох народів приурочується до відродження природи весною. Зрештою, і на теренах України, саме весною святкувався початок Нового Року – «Щедрик, Щедрик, Щедрівочка, прилетіла ластівочка…». Дівчата, жінки, готуючись до Свята, писали писанки, на які наносили різноманітні сакральні візерунки. Писанки були оберегами дому, садиби, ниви. Ними обдаровували близьких людей, бажаючи їм щасливого року (від Великодня до Великодня).
У піст люди очищувались самі і намагалися всіляко очистити свої домівки, щоб отримати на Великдень якнайповніше Божу Благодать. Особливо в цей час зростає, посилюється роль молитви. Налаштовує на високий молитовний лад Божественний образ, вибілена добре хата, чистий білий полотняний рушник. Білому кольору, який асоціюється з Білим Світом, Творцем, Вогнем, Сонцем – приділяється особлива увага. На стінах хати мінялися ткані та вишиті рушники – з яскравих червоних, різнобарвних – на стримані за кольоровою гамою, але не менш вагомі за змістом. В першу чергу, це рушники, вишиті «білим по білому» (біллю), або коричневими, сірими, синіми нитками. Власне кажучи, ще з далеких ведичних часів, рушники слугували своєрідними полотняними образами, які висіли на покуті у кожній хаті. Вони, як пишуть нині дослідники, є посередниками між Небом і Землею, між Богом і нами людьми. З приходом християнства на наші землі, роль рушників применшилась і звелась до декоративного оздоблення ними ікон. Насправді, часом сакральний візерунок, який є образом, символом Божества і вишитий, чи витканий на полотні, є більш простим, але містким і значущим, ніж виписаний антропоморфний образ на іконі. По суті рушник, який прикрашає ікону – це ікона на іконі. Чого лишень вартий образ Світового Дерева, або Дерева Життя на рушниках, наскільки в ньому багато рівнів святості. Недаремно рушник у наших предків був священним предметом, який освячував людину в різних моментах її життя – від народження і до смерті.
На виставці представлено писанки, рушники та ікони з фондів НЦНК «Музей Івана Гончара» з різних історико-етнографічних регіонів України, але найбільше – з центральних областей. Писанки з характерними візерунками та колоритом зі Східного та Західного Поділля, Середньої Наддніпрянщини, Полісся, Гуцульщини, Лемківщини. Рушники постові та поминальні переважно з Середньої Наддніпрянщини – Київщини, Полтавщини, Черкащини, Чернігівщини; Слобожанщини – Сумщини; Нижньої Наддніпрянщини – Дніпропетровщини. Серед них є цілий ряд мережаних, які шились у п’яльцях технікою «українське мереживо», або «мережка настилом по сітці».
Ікони, датовані 17 – початком 20 століття, подають церковні та хатні образи Спасителя з Апостолами та Святими, Богородицею. Серед них кілька багатодільних та багатофігурних ікон. Особливо зворушливим подано сюжет, який поширився на Україні ще в Середньовіччі, названий «Недремне Око». На цих іконах ми бачимо Ісуса Христа підлітком, якому під час прощі до Єрусалиму було явлено у сні все майбутнє життя і його фінал. Ціла добірка ікон з празничного ряду іконостасів різних церков. Зокрема три ікони 18 століття, що належать до пасійного циклу – «Омовіння ніг», «Тайна Вечеря», «Христос перед Пілатом».
