11 травня 2019 року запрошуємо в НЦНК “Музей Івана Гончара” на вечір-спогад та кобзарський концерт з нагоди 121 річниці від дня народження Єгора Мовчана та Ґеоргія Ткаченка – видатних українців, бандуристів, земляків, ровесників, друзів та побратимів.
Цього ж дня демонструватимуться художні твори Ґеорія Ткаченка зі збірки Музею Івана Гончара.
Вони обоє були зі Слобожанщини, у молодості ходили одними стежками, бандурі навчалися в одних вчителів, але зустрілися вже на схилі віку в Києві, де стали друзями.
Єгор Мовчан (Чавунний). Народився 1 травня 1898 року у с. Велика Писарівка (нині – Сумська обл.). На десятому році життя, перехворівши на віспу, утратив зір. Кобзарював. Бувши незрячим, обійшов сотні сіл і міст, несучи улюблені народом пісні та думи. Часто ходив без поводиря. Виконував чотири думи: «Плач невільників», «Удову», «Про трьох братів самарських», «Про смерть козака-бандуриста», історичні, козацькі, сатиричні, жартівливі та народні пісні, балади…
На початку 1930-х років він не поїхав на так званий «З’їзд кобзарів» і, таким чином, уникнув смерті. Сталось це випадково: поводир Єгора зник і не супроводжував його.
Свого віку доживав у Києві у Пущі-Водиці в Будинку ветеранів сцени.
Багато аудіозаписів Є.Мовчана зберігається у фондах Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнології ім. Т.М. Рильського НАН України.
Ґеоргій Ткаченко – основоположник Київського кобзарського цеху. Народився 5 травня 1898 року у слободі Глушково (нині Курської області). Освіту архітектора і художника Ткаченко здобув у 20-х роках ХХ ст., навчаючись у ВХУТЕМАСі (Москва) у класі знаменитого архітектора академіка О. Щусєва. По закінченню вишу як архітектор працює над проектами відбудови старовинних московських парків – Царицина, Кузьминок, Лефортова, викладає акварельний живопис у Московському архітектурному інституті.
Після переїзду у 1954 році до Києва, працює як художник, створюючи серії картин мальовничої природи, архітектурних пам’яток, немовби продовжуючи традицію Тараса Шевченка «Мальовничої України».
Вміння грати на традиційній бандурі, кобзарські рецитації та філософію кобзарства як явища він перейняв ще під час першої української революції у Харкові від тодішніх харківських бандуристів, а найбільше – від знаменитого Петра Древченка. Після Другої світової війни залишався єдиним в Україні та світі, хто грав на народній (старосвітській) бандурі та виконував традиційний кобзарський репертуар – канти, псальми, думи, історичні, козацькі пісні, які доніс до нас у неспотвореному вигляді. У його репертуарі було 8 дум.
У середовищі учнів та послідовників Ткаченка визріла ідея створити кобзарське об’єднання, яке своїм основним завданням поставило повернення до традиційного кобзарського інструментарію – народної (старосвітської) бандури, кобзи й ліри, традиційного кобзарського репертуару, основу якого завжди становили канти-псалми, думи, історичні та козацькі пісні та до світоглядних основ кобзарства. Ця ідея була реалізована у 1990-х роках.
Художні ж роботи Ґеоргія Ткаченка зберігаються в багатьох музейних збірках міст Києва, Харкова, Львова, Сум, Запоріжжя, Камянця-Подільського, Переяслав-Хмельницького, Яготина та інших міст, у приватних колекціях. Невелика колекція творів художника міститься і в Музеї Івана Гончара.
Вдячні учні та послідовники Ґеоргія Ткаченка вшановують пам’ять свого вчителя щорічними заходами до дня його народження.
