23 грудня 2017
о 15:00
Культурно-освітній лекторій “Історія костюма”
Музей Івана Гончара продовжує лекторій про традиційне народне вбрання.
Формат: Демонстрація процесу одягання традиційного вбрання, що супроводжується цікавими фактами з джерел та “з поля”.
Факти про: складові українського народного строю, орнамент, колорит та форми одягу, стійкість традиції.
Тези: Регіональні особливості та відміни єднають етнос в один народ, самобутній та самодостатній.
Теги: Поезія традиційного побуту; цінність вища за ціну.
Лектор: Олександра СТОРЧАЙ, старший науковий співробітник НЦНК “Музей Івана Гончара”.
Лекція 4. Гуцульщина та Покуття
//Івано-Франківська обл., Верховинський, Косівський та Городенківський райони
Гамма: багатоколірність з домінуванням червоного.
Орнамент: геометрія.
Факт: Гуцульщину називають “бастіоном” у захисті традиційної культури. Попри всі віяння часу до 50-х років ХХ ст., принаймні у святковому одязі, гуцули дотримувались “свого”, “старовіцького”.
Словник:
Шелести – металеве намисто з легких пустотілих дзвіночків або монет, що були розділені в чіткому ритмі “переліжками” (спіральками). Про дзвіночки говорили “для оберігання княгині від усього злого”.
Волічка – вовняна пряжа переважно червоного, оранжевого та жовтого кольорів, якою обмотували заплетені коси, а також прив’язували довгими петлями до зачіски на потилиці, на зразок стрічок.
Кептар – безрукавний короткий кожух, пошитий з однієї або двох овчин; його поли, пройми і низ облямовуються шкіряними або плетеними вовняними шнурками, перед оздоблюється вишивкою геометричного (пізніше – рослинного) характеру.
Мосяжник – майстер, який оздоблював шкіряні та хутряні вироби металевими “цітками”, “бобриками” (головки металевих цвяхів), “пшеничкою”.
Вхідний квиток – 50 грн.
Реєстрація за посиланням – https://goo.gl/XayF7h