2-4 червня 2017 року запрошуємо на Х Фестиваль української епічної традиції «Кобзарська трійця». У програмі заходів: науково-практична конференція, виставка, концерти, майстер-класи, презентації, українські традиційні танці.
Відвідувачі фестивалю зможуть навчатись виготовленню традиційних кобзарських інструментів (старосвітські бандури, кобзи, ліри, гусла) та почути виконання на них традиційного кобзарського репертуару: дум, кантів, псалмів, історичних, козацьких, чумацьких пісень, танців.
Історична довідка
Кобзарство – цілісна й довершена ланка культурних традицій та духовного життя українців. Віддавна природно співіснували кобзарство (духовно-мистецька традиція з особливим світоглядом і стилем життя) і бандурництво (світське музикування, поширене серед інтелігенції та селян). У XVII-XVIII ст. мало не в кожній українській хаті були кобзи і бандури. Грали на традиційних інструментах козаки й представники української еліти. 1775 року Запорозьку Січ було ліквідовано, і все менше козаків та старшини грали на кобзах, але продовжувала існувати кобзарська духовна традиція – незрячі співці нагадували про козацькі вольності.
Надзвичайно високим був моральний авторитет цих мандрівних філософів-митців. Кобзарем міг стати далеко не кожен. Хлопці обирали собі вчителя і від нього протягом 3-4 років навчалися грати й співати, опановували цехові звичаї. Отримавши “визвілку” (склавши своєрідний іспит), молоді кобзарі вступали до братства. Кожне братство гуртувалося довкола однієї з церков повіту і мало свою цехову корогву. Кобзарі мали свою таємну – “лебійську” – мову, таємні пісні, танець і власну традицію бойового мистецтва.
Після революції 1905 року з подихом волі бандура вийшла за межі професійних співочих організацій. Як і за княжих та козацьких часів, вона знову ставала одним з основних елементів національної культури.
У 1920-30-х роках писалася нова історія України, формувалася “українська радянська” культура. Кобзарство, що традиційно було покликане формувати громадську свідомість та спонукати людей до захисту своїх прав, та ще й наскрізь християнське, заважало новій владі. Кобзарям було заборонено подорожувати. Співати можна було лише зі сцен у час призначений владними органами. Така ситуація похитнула серед селян моральний авторитет співців, як людей Божих, вільних. З репертуару бандуристів було вилучено псалми та значну кількість дум і заповнено витворами радянських композиторів та революційними піснями. Після трагічного “з’їзду” 1934 року в Харкові, під час якого “зникли” біля 200 кобзарів, традиція занепала.
Повоєнна академічна бандура поєднувалася з традиційною хіба назвою. Було змінено гармонійно-ладову структуру, звучання, кількість струн, розмір і вагу, репертуар. Окупаційна влада наполегливо застосовувала підміну понять. Замість української кобзи були створені чужі для українського звукоідеалу інструменти з такою назвою (в одному випадку це чотириструнна домра, в іншому – шестиструнна гітара зі зміненими формами корпусу), які вводились в навчальний процес музичних шкіл, середніх і вищих навчальних закладів.
Головна мета кобзарства — доносити розуміння історії, будити волю, вселяти віру — відійшли на другий план, а наперед вийшло академічне виконавство. Повністю замовчувалися торбан, колісна ліра та інші українські інструменти. Стиралися з пам’яті моральні засади і світогляд кобзарських об’єднань. Внаслідок тривалого втручання авторитарної влади мало не втратилося розуміння вартості й суті традиції.
До наших днів кобзарська традиція дійшла завдяки зусиллями Лесі Українки, Климента Квітки, Філарета Колесси та художника і бандуриста Георгія Ткаченка (1898–1993). Він перейняв її ще юнаком від одного з кращих тогочасних кобзарів Петра Древченка і в 1970-х роках став засновником Київського кобзарського цеху. Його послідовники Микола Товкайло та Микола Будник опанували співогру і світоглядно-філософські надбання кобзарства і продовжують передавати їх молоді.
Протягом тривалого часу кобзарське об’єднання існувало в підпіллі. Цей рух поширився на всю Україну. Спочатку виник Київський кобзарський цех, згодом сформувались та утвердились Харківський та Львівський цехи, нині у стадії становлення перебувають кобзарські осередки в інших містах і селах. Братчики мандрують Україною, співають, влаштовують виставки традиційних музичних інструментів, свята, фестивалі, активно займаються реконструкцією музичних інструментів – виготовляють за старовинними зразками бандури, колісні ліри, гусла, кобзи, торбани і гудки. У репертуарі цехових співців – думи, історичні пісні, канти, псальми, пісні побутові та жартівливі, народні танці.
Організатори:
- Національний центр народної культури «Музей Івана Гончара»
- Кобзарський Цех
- Фонд національно-культурних ініціатив імені Гната Хоткевича
- Туристичний клуб «Скіфи»
Місце проведення фестивалю
Приміщення та подвір’я Національного Центру Народної Культури “Музей Івана Гончара”/ Київ, Лаврська, 19
ВХІД ВІЛЬНИЙ
ПРОГРАМА ФЕСТИВАЛЮ
2 червня/п’ятниця
10:30 Зала “Естетика”/Музей Івана Гончара
ВІДКРИТТЯ ФЕСТИВАЛЮ
11:00 – 17:00 Зала “Естетика”/Музей Івана Гончара
Міжнародна науково-практична конференція: «Традиційні музичні інструменти кобзарів і лірників»
Модератори: Микола Товкайло, кандидат історичних наук; Кость Черемський, кандидат мистецтвознавства.
13:30 – 14:30 Зала “Естетика”/Музей Івана Гончара
Прес-конференція для журналістів.
Учасники: організатори Фестивалю “Кобзарська Трійця”
10:00 – 18:00 Виставкова зала/Музей Івана Гончара
Виставка художніх робіт Георгія Ткаченка
3 червня/субота
11:00 – 17:00 Приміщення та подвір’я Музею Івана Гончара
- Навчання/переймання співогри на кобзарських інструментах: кобза, бандура, ліра. Братчики кобзарського цеху
- Кобзарювання на вулиці
Братчики кобзарського цеху - Демонстрація виготовлення бандури, кобзи, ліри
Василь Буянівський, Василь Жованик - Відео з історії та сьогодення кобзарської традиції, показ фільмів
- Виставка художніх робіт Георгія Ткаченка
- Виставка-продаж тематичної літератури, відео та аудіо
13:00 – 14:00 Подвір’я Музею Івана Гончара
Майстер-клас з опанування техніки “Харківської школи гри” на традиційній бандурі
Віктор Мішалов/Торонто, Канада
16:30 – 17:30 Зала “Естетика”/Музей Івана Гончара
Презентація книги Галини Хоткевич «Там, де не колеться трава. Гнат Хоткевич та його родина»
Модератори: Віра Манько, Кость Черемський
17:00 – 19:00 Зала “Естетика”/Музей Івана Гончара
Концерт кобзарів, лірників і бандуристів: Тарас Компаніченко (Київ), Михайло Хай (Київ), Ярослав Крисько (Львів), Олесь Санін (Київ), Андрій Ляшук (Рівне), Лайош Молнар (Львів), Святослав Силенко (Київ), Сергій Чурай (Київ), Едуард Драч (Київ), Євген Макоцьоба (Київ), Павло Моргунюк (Львів), Тарас Дороцький(Львів), Ждан (Київ), Олександр Тихенко (Київ), Юрій Фединський (Полтавщина)
19:30 – 22:00 Подвір’я Музею Івана Гончара
Українські традиційні танці
4 червня/неділя
9:30 – 13:00 Трапезний Храм Св. Апостола і Євангелиста Іоанна Богослова (територія Михайлівського золотоверхого монастиря)
Участь братчиків кобзарського цеху на церковній службі. Освячення музичних інструментів
14:00 – 17:00 Музейна брама/Музей Івана Гончара
Кобзарювання на вулиці
Братчики кобзарського цеху
10:00 – 17:00 Виставкова зала/Музей Івана Гончара
Виставка художніх робіт Георгія Ткаченка
17:00 – 18:00 Подвір’я Музею Івана Гончара
Концерт кобзарів, лірників і бандуристів: Лірник Ярема (Київ), Кость Черемський (Харків), Віктор Мішалов (Торонто), Назар Божинський (Харків), Михайло Коваль (Черкащина), Олександр Тріус (Ромен), Тарас Силенко (Київ), Микола Товкайло (Переяслав), Юрко Авдєєв (Київ), Сергій Волченко (Київ), Назар Черкас (Львів), О. Савчук (Харків), Олександр Андрійченко (Київ), Андрій Целецький (Львів), Василь Жованик (Київ)
19:30 – 22:00 Подвір’я Музею Івана Гончара
Українські традиційні танці
Оргкомітет:
Микола Товкайло (097) 432 27 12
Кость Черемський (063) 238 70 14
Юрко Авдєєв (063) 285 52 85
ceh@ceh.org.ua
